А от відносно недавно - десь навесні 2008 року, я випадково знову наткнувся в інтернеті на книжку «Анастасия», скачав собі і роздрукував. І тут вже «пішло» - книжку я прочитав залпом - буквально за пару днів. І головне нарешті вона мене «загребла». Одразу після прочитання я почав шукати в інтернеті додаткову дотичну інформацію, і знайшов кілька сайтів на цю тему і класну розсилку, яку читаю по сьогоднішній день. І все ж було таке нове, цікаве і незвичайне ... Ух ! Це ж треба - люди їдуть з міста, купують землю і будуть на ній будинок, щоб пустити корені та створити собі, своїм дітям та всім наступним поколінням родинне гніздо, те що в нас віддавна називають «батьківська хата».
(Примітка автора - саму ідею я тут описую дуже спрощено і в загальних рисах з тим, щоб читач, який зацікавиться, візьме і сам особисто прочитає першоджерела - книги В. Мегре. Моя задача стоїть описати еволюцію мого усвідомлення).
Вже сама ця частина ідеї мене захопила. В силу багатьох обставин, в часи мого дитинства, ми з батьками часто міняли місце проживання, переїзжали в інші міста. Оскільки ніде ми не затримувались надто довго, мабуть, тому, в жодному з цим місць, я не почувався як вдома, і жодне з цим місце я не можу назвати рідним. А тим більше поняття «батьківська квартира» не має нічого спільного з поняттям «батьківська хата». Оскільки це все відірвано від землі і досить умовно позначає твій особистий простір, якого в місті практично немає.
Але єдине що не складалось в мене в цій картинці в голові - це питання - «де шукати і за яким критерієм обирати місце в якому можна створити своє родове поселення ?». Це питання було ключовим при перенесенні ідей з книги на практику. Я думав, і шукав варіанти. Починати таку важливу і стратегічну справу на новому пустому місці було якось не логічно. Адже ж треба було усвідомлювати що щось тебе таки повинно прив'язувати до цього місця - має все таки бути якась підказка - «Ось ! Дивись - ось це місце ! Тут ти зможеш щасливо жити і тут зможуть рости і повноцінно розвиватись твої діти - і саме це місце для них стане рідним, і саме про нього вони будуть потім згадувати мандруючи світами, і саме до нього вони будуть приїздити до батьків, і саме тут їм буде добре, і саме тут вони збагнуть значення поняття «Батьківська хата». Я шукав цю підказку, я чекав що вона проявиться...
І коли в кінці травня 2008 р. в мене народилась перша дитина - моя кохана донечка Світланка - цей ребус, нарешті, склався. Все стало на свої місця. Вирішення було надзвичайно простим і геніальним. Треба було лише трошки розширити кругозір і подивитись на питання ширше і масштабніше. Адже крім батьків, я ще маю діда з бабою, які живуть в селі недалеко від Львова, в тій хаті, в якій жили вже кілька поколінь мого роду, і на тому місці на якому наш рід живе вже не одну сотню років. Куди йти і що шукати, коли є такий унікальний дар долі - кращого місця немає і бути не може на цілому світі. Саме тут і тільки тут ! Тут жили, трудились, кохали, народжували дітей багато людей мого Роду. Ще навіть моя мама там народилась, а вже потім нас всіх почало волочити по світі. А тепер ми маємо унікальну нагоду повернутись і жити в цьому місці.
Ніде і ніколи мені не було так спокійно на душі та затишно як в цьому місці. Там сповільнюють процеси життєдіяльності і здається що люди повільно і розважливо все роблять, але за то там прискорюються та очищаються думки. Більшість креативних думок мені пришли саме там - на вихідних або на свята - коли ми провідували діда з бабою. Одним словом, з місцем було все вирішено ! І, як тільки було вирішено з місцем, я раптом побачив (як очі відкрились) - що майже навпроти хати моїх діда з бабою стоїть пуста хата, в якій, як виявилось, теж жили наші родичі - прямими нащадками яких ми є, і до того ж хата на зайнята. Це була саме та підказка яку я чекав ! Більше того - це малесенький хутір на пару хат під самим лісом. Практично це те саме, що починати на новому незаселеному місці, тільки те, що хата вже стоїть, електрика вже проведена до самої хати, ставочок викопаний, і загальна кількість населення - 6 бабуль і 2 діда глибоко пенсійного віку.
Ідеальне місце + готова хата !
Хата, звичайно, через те, що була збудована років 50 тому, і до того ж не жила вже років з 10, зараз не в самому своєму кращому вигляді, але ж - це вже готова хата - підрихтував трошки і живи на здоров'я, поки заробиш грошей на те, щоб збудувати нову хату (якщо буде бажання). А вже живучи в такій хаті можна і землю в порядок приводити, і простір навколо неї обживати. Тим більше, що прямо біля хати (на своїй території) вже є готовий (правда запущений) ставочок. Куди йти ? Що шукати ? Ось воно !
Одним словом - за літо ми залагодили всі питання з власником тої хати, потім ще пару місяців пішло на вироблення в сільській раді документів на хату на моє ім'я. Потім ще у Львові в БТІ і т.д. За то тепер я повноправний і задокументований власник хати і очікую на виготовлення документів на землю. І ви собі не уявляєте яку хвилю емоцій і натхнення в мене викликає кожний наступний крок по оформленню документів - адже це наступний крок до втілення мрії. Я почав читати купу літератури на предмет догляду за садом і городом. Мушу зауважити, що ніколи раніше мене ця тема не цікавила і завжди здавалась мені дуже нудною і не потрібною. Щоб я сам своїми руками пхався садити, чи обрізати чи щепити дерева ? Фі ! Таа нуууууу !
Ні, я насправді не був таким суто міським дитям асфальту, бо батьки регулярно мене сплавляли на канікули до діда з бабою, і я вмію практично все з натурального господарства, єдине що я ніколи не робив і мабуть не зміг би сам це зробити - це вбивати якусь домашню худобу (курку, кроля, свиню) на м'ясо. А все інше - і косити, і грібати, і полоти, і сапати, і копати, і рубати, і пиляти, і прибивати і т.д. я вмію - але мені це було не цікаво. А тут таке чудо ! По перше, коли з'явилось відчуття господаря - що це ж все твоє, а, по друге, мабуть, все такий якісь батьківські інстинкти прокинулись з народженням дочки.
Одним словом, я вже в думках бачу себе там - як я зранку встаю, виходжу на своє подвір'я, йду до криниці вмиватись холодною водою, і так класно зразу від тої води стає - такий прилив енергії та бадьорості. Потім йду по саду, збираю стиглі ягідки малини, вишні, сунички, їм сам, і назбирую повні долоні і несу в хату дітям на сніданок - щоб розбудити їх смачною ягідкою. Потім ми всі разом снідаємо молочком зі свіжим хлібом або сиром зі сметаною, і діти йдуть гуляти в ліс або бавитись на подвір'ї. Я тим часом, оскільки в мене зранку самий продуктивний творчий час, тому я сідаю за комп'ютер попрацювати. Всі самі важливі справи я роблю до обіду, а після обіду займаємось домашнім господарством - щось в хаті, щось коло хати, щось на городі, щось в саду. Всі разом. В десь біля 5 години йдемо купатись на ріку. Потім в ігровій формі вивчаємо з дітьми щось нове, згадуємо вже відоме, обговорюємо, спільно обдумуємо деякі питання і плани на наступні дні, тижні, читаємо якусь хорошу книжку. (Картина дня ще поки сирувата - над цим треба ще попрацювати і подумати:)
І головна думка, яку я хотів висловити : в інтернеті ведеться дуже багато дискусій хто і як розуміє ідеї Анастасії, хтось вважає, що саме він єдино правильно розуміє і робить, хтось вважає ідеї правильними але прикласти до себе їх не може, а хтось взагалі вважає це повною нісенітницею. Я особисто для себе та своєї сім'ї ці ідеї вважаю вірним напрямком для особистого росту та розвитку. Приймаючи ідеї вцілому, я не збираюсь негайно все кидати і перебиратись в село, однак я готовий свідомо підготуватись до такого кроку. При цьому я не вважаю абсолютно необхідним тотально відмовитись від всіх проявів цивілізації - наприклад, електрика, комп'ютер, інтернет, які дають мені можливість спілкуватись зі світом, зі своїми ж таки друзями та родичами, які живуть в інших містах, займатись творчістю, робити добрі справи, отримувати інформацію про можливості змінити світ на краще, допомогти комусь, та зрештою і навіть заробляти гроші на життя. Гроші не самоціль - але вони таки дають можливість зробити більше добрих справ, і тому відмовлятись від можливості вести бізнес через інтернет і заробляти гроші я не бачу сенсу.
Так от моя думка полягає в наступному - кожний для себе вирішує особисто - що робити, як робити, і в якій послідовності. І будь-які дискусії на цю тему вважаю недоречними - я так вирішив для себе і я для себе так вчинив. Це моє рішення і я за нього несу відповідальність. Зрештою ж кінцева мета - створити простір любові, в якому щасливо і свідомо будуть жити люди. А що вже кожному потрібно для щастя справа дуже індивідуальна, і тут рівнятись на когось неможливо.
Я постараюсь, по мірі можливості, в наступних публікаціях описувати динаміку - як буде просуватись процес створення мого Родового поселення, як будуть змінюватись мої погляди та переконання в процесі особистого росту. Не виключено, що через рік я вже інакше подивлюсь на ці ідеї, і буду розуміти їх вже по іншому, можливо краще, глибше. Але тоді це вже буду інший я - старший і мудріший (сподіваюсь) ;)))
